Журналістика у всі часи була досить небезпечною справою i це не завжди стосується фізичної загрози. Найбільш резонансними за роки незалежності злочинами ставали розправи над “совістю нації” – вбивства засновника “Української правди” Георгія Гонгадзе та журналіста Ігоря Александрова. Вони далеко не єдині, кого позбавили життя за стійку громадянську позицію.
Фігуранти цих кривавих розправ в черговий раз готуються до парламентських перегонів. Жодна люстрація неспроможна перемогти силові відомства – МВД, СБУ чи органи прокуратури. Жодне антикорупційне бюро не здатне відфільтрувати суддівський корпус. Поодинокі випадки знаходження “цапів-відбувайл” не є бажаним показником серед десятків і сотень тисяч порушень.
Замовників за грати. Фото з zn.ua
Існує лише одне питання до правоохоронців – чи знайшли замовників резонансних вбивств? Мабуть і не шукали. Згідно базових принципів кримінального права замовники несуть однакову або навіть більшу відповідальність. Безперечно, виконавців іноді знаходили, але вони зазвичай не доживали до винесення судом остаточного вироку.
В даному випадку мова піде про інші методи впливу на журналістів, правозахисників чи громадських активістів. Набув популярності доволі простий і досить ефективний спосіб вгамувати непокірних – подати позов про захист честі, гідності та ділової репутації. До нього, як правило, додається вимога про моральну компенсацію, сума якої іноді просто захмарна.
Саме з такою проблемою зіткнувся автор матеріалу. Серія статей про корупційні оборудки в Білій Церкві розрухали місцевий політичний бомонд. Спочатку було проведено журналістське розслідування про виділення старому другу екс-Президента Януковича Юрію Єнакієвському 1.3 млрд грн на будівництво сталепрокатного заводу прямо під носом у 200-тисячного міста. Як це не дивно, обох зараз розшукують за ряд злочинів проти українського народу.
Наступні розслідування стосувались передачі двох великих комунальних підприємств в концесію (оперативне управління). За першою оборудкою стояла компанія екс-віце-прем’єр-міністра Юрія Бойка та олігарха Дмитра Фірташа. В другому випадку в бій за актив громади вступили «команда Жеваго», місцевий впливовий регіонал, а також представники іноземного капіталу.
Щодо останнього, прийшлось боротися за доступ до публічної інформації, оскільки було незрозуміло хто саме претендує на тепломережу міста. Був поданий запит про публічну інформацію – жодного результату. Звернення до місцевої, а потім і Генеральної прокуратури України не дало бажаних результатів. Тому прийшлось звернутися з позовом до адміністративного суду щодо розкриття переліку учасників конкурсу.
Безперечно, перемогти на локальному рівні корумповану «машину Феміди» рідко кому вдається. Місцевий суд відмовив позивачеві в задоволенні вимог – розкритті потенційних учасників. Тому відразу була подана апеляція і наразі очікується призначення дати судового засідання.
Феміда. Фото з zakon-i-pravo.net
В свою чергу, представники владних структур також не зволікали і знайшли важіль впливу. Ним стала стаття щодо відсутності вакцин на місцевому рівні, де зачіпались інтереси всієї медичної еліти міста (назва матеріалу «Вакцина проти сказу як високодохідний бізнес»), в тому числі й начальника управління охорони здоров’я. Саме від його імені був поданий позов про захист честі, гідності та ділової репутації разом з вимогою сплатити моральну компенсацію в сумі 25 000 грн.
Варто відмітити, що в Україні існує система автоматичного розподілу справ між суддями. Але це тільки на папері, по факту ж ситуація діаметрально протилежна – справи передаються «правильним» суддям, що виносять «правильні» рішення.
Ухвала про відкриття провадження по справі за підписом Кошель Л.М.
Цього разу ситуація так і склалася – справу отримала суддя Кошель Л.М.. Саме вона два місяці тому виносила рішення по концесійним баталіям і про це відповідач опублікував декілька матеріалів на шпальтах «Економічної правди». Процес так і не розпочався – суддя відразу запропонувала знайти точки дотику між сторонами конфлікту та зустрітися для знайдення компромісу.
За годину розмови були вислухані ключові аргументи позивача. Начальник управління охорони здоров’я висунув дві вимоги – написати спростування та виплатити йому 500 грн, як компенсацію судового збору. Але отримав відмову та зустрічну пропозицію – опублікується лише друга частина з висвітленням офіційних даних щодо розповсюдження вакцин, які він нарешті знайшов і подав до суду, як доказ своєї непричетності до корупційних схем.
Наступного дня пан чиновник заявив про відзив позову, але суддя уточнила (чи може нагадала?), що потрібно писати заяву про залишення позову без розгляду. Різниця між цими нібито схожими юридичним термінами колосальна. За умови відзиву позивач більше не може звертатися до суду з даного предмету спору до відповідача, а ось при залишенні без розгляду таке право зберігається. Вочевидь, вся бюрократична машина локального рівня синхронізувалась і працювала проти представників громадського суспільства, але в певний момент дала збій.
Якби рік тому начальник управління охорони здоров’я усвідомив всю серйозність ситуації щодо непрозорості розповсюдження антидоту сказу, то надавав би не відписки на запити, а виписки з міських лікарень щодо наявності вакцин.
Ось ті два сумнозвісних документи, що нібито підтверджують прозорість при розподіленні вакцин між лікарнями. На папері зазначена достатня кількість ін’єкцій, але як буде на практиці покаже лише час.
Скан-копія розподілення вакцин серед міських лікарень
Саме таку відповідь потрібно було надати рік тому і жодних питань в подальшому б не виникало. Але за часів Януковича чиновники почували себе вищою кастою, організовуючи для простих громадян своєрідні по-кафкианськи вивірені «процеси».
Олександр Лємєнов
