26 листопада в приміщенні конґреґаційної зали староакадемічного корпусу Києво-Могилянської академії відбулася подіумна дискусія «Візія для України». Ініціатором та організатором цього заходу був Центр політичних студій та аналітики за підтримки Благодійного фонду ім. Богдана Гаврилишина. Першим приємним моментом для організаторів стало те, що ще за тиждень до заходу вони почали отримувати пропозиції від інших громадських організацій надалі об’єднати зусиля та разом діяти в цьому напрямку. Приємним є саме те, що питання візії для України є наразі актуальним, і багато-хто або вже працює в цьому напрямку, або з радістю готовий долучитися. В свою чергу, це повністю відповідає меті подіумної дискусії «Візія для України», яка полягала у встановленні конструктивного діалогу в українському суспільстві щодо визначення єдиного спільного фундаменту розвитку держави.

Програма заходу була побудована таким чином, що на кожне питання, яке є принципово важливим для формування візії для України, намагались відповісти та надати своє бачення трійки завчасно визначених, спікерів. Отже, на перше питання «Якою ми уявляємо майбутню Україну — від мрії до концепції» висловлювали свої пропозиції Вікторія Сюмар, Вадим Колесніченко та Олексій Толкачов; на друге питання «Як оформити національний проект — досвід інших країн» – Михайло Винницький, Ігор Харченко та Віктор Таран; і на третє «Модернізація соціуму, нове покоління та концепція нової країни» – Михайло Мінаков, Вадим Наумов і Віктор Андрусів. Четвертий блок був найцікавішим та найважливішим, адже на питання «Єдина концепція чи кілька концепцій розвитку України» намагались відповісти всі присутні, які перед тим прослухали думки спікерів та мали можливість з ними подискутувати. І саме на думках, що прозвучали в цьому блоці дискусії, хочеться зупинитися детальніше.

Перш за все, хочеться звернути увагу на думку про те, що українців має об’єднувати спільне щастя, а не спільний ворог. Здавалося б, на скільки простою і водночас правильною є ця ідея, але чомусь вона досі не є основоположною ні для пересічних українців, ні для української «політичної еліти»  при формуванні їхнього ставлення до побудови таких стосунків, як людина-людина, людина-суспільство та людина-влада. Крім того, здається вже ні в кого не лишилось сумніву, що стратегія намагання «об’єднати» українців шляхом реставрації минулого зазнала нищівної поразки. Відмовитися від неї – це те, що вже давно мав зробити Уряд. Як показали настрої в аудиторії, українцям наразі потрібно замислитись не про світле минуле, і навіть не про світле майбутнє, а про світле теперішнє – про сьогодення!

Також в результаті дискусії відпало питання чи варто зациклюватися на виробленні одного бачення розвитку України та намагатись поширити його серед якомога більшої кількості громадян і при цьому боятись та відкидати плюралізм? Відповідь, знову ж таки, виявилася дуже простою. Адже якщо в суспільстві виникатиме багато ідей, то зрештою вони почнуть захоплювати все більше і більше людей, і ті, що користуватимуться найбільшою популярністю, зрештою і стануть загальнодержавними. Крім того, було звернено увагу на важливість враховувати думку молодого покоління – школярів – яке живе не минулим, а майбутнім і яке не сумнівається в тому, що українська держава є суверенною і незалежною.

І на завершення хочеться навести слова одного з організаторів заходу Ольги Будник, які прозвучали на закритті подіумної дискусії: «Для того, щоб жити в омріяній Україні, треба про неї мріяти!» Тому давайте всі разом спробуємо подолати свій страх, відійти від тиску логіки та раціонального осмислення та почнемо мріяти! Адже, коли мрія чіткою картинкою постане в нашій свідомості, ми почнемо йти до неї та втілювати! 

 

 

 

Показати кнопки
Сховати кнопки