Міські ради масово намагаються зняти з себе тягар відповідальності, повідомляючи, що працевлаштовані депутати подають свої Декларації за місцем роботи (служби). При цьому всупереч статті 22 ЗУ «Про доступ до публічної інформації», міські ради як розпорядники, що не володіють запитуваною інформацією, і зобов’язані перенаправити запит належному розпоряднику, цього не роблять.
Натомість у відповідях вони зазначають такі причини відмови:
– “…Декларація депутата міської ради ……. знаходиться безпосередньо у приватного підприємця …………….” (Каховська міська рада Херсонської області)
– “..(ПІП – ред.)…………. є депутатом …та являється суб’єктом декларування. Однак станом на 01.04.2015р. до виконавчого комітету …декларації … не поступало” (Дубровицька міська рада Рівненської області)
– «…Оскільки депутат не працює в міській раді, декларація ним не надавалася, а виконком не є розпорядником запитуваної інформації.» (Южноукраїнська міська рада Миколаївської області.
В цих рядках проглядається не лише недбале ставлення посадових осіб до виконання своїх прямих обов’язків, а й незнання законодавства, що регулює питання надання публічної інформації громадянам та окреслює коло органів і осіб, що несуть за це відповідальність, адже в деяких випадках міськими радами надаються пояснення, які прямо суперечать закону. Наприклад, у відповіді Валківської міськради зазначено, що “… міська рада не є розпорядником запитуваної …інформації, оскільки ним є депутат…(який)…….. лише передав на зберігання до міської ради декларацію …як це передбачено законодавством. Таким чином, задовольнити …запит Валківська міська рада не має законних підстав» .
Однак відповідно до ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» саме такі суб’єкти владних повноважень, як державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади АРК, інші суб’єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства й рішення яких є обов’язковими, визначені як основні розпорядники публічної інформації. А депутати (Верховної ради, обласних, районних, селищний і в т.ч. міських рад) такими розпорядниками не являються)
Часто уповноважені особи не надавали копію Декларації мотивуючи це тим, що вона містить інформацію, доступ до якої обмежується законодавством про захист персональних даних, і забуваючи, що елементарним вирішенням проблеми є вилучення з документа інформації такого змісту чи надання виключно тих відомостей, які являються публічною інформацією:
– “…Оприлюдненню підлягає не декларація, а відомості…Як вбачається зі змісту запиту, необхідно надати…саме копію Декларації. Декларація містить інформацію з обмеженим доступом,у зв’язку з чим копія…не може бути надана” (Зеленодольська міська рада Дніпропетровської області)
– “…декларація…містить інформацію з обмеженим доступом…, яка…не підлягає оприлюдненню.» (Добропільська міська рада Донецької області.
Є й кілька цитат із циклу «перли». Це відповідь Корецької міської ради (“..Законом України “Про доступ до публічної інформації” не передбачено, що міська рада повинна створювати електронні копії…та ретушувати інформацію з обмеженим доступом… міська рада не може надати запитувану Вами інформацію, що перебуває на зберіганні в міській раді”) та міськради Вінниці (“…так як декларація відсутня в електронному вигляді, прошу вказати поштову адресу на яку буде направлено копію запитуваного документу”).
Очевидно з сучасними інформаційно-технічними досягненнями на Рівненщині і Вінничині сутужно, а співробітники виконавчих комітетів настільки ліниві (чи, можливо, правопослушні?), що не виконують жодних дій, не прописаних в законодавстві.
