Я – українка, але зараз мешкаю у м. Олкуш Малопольського воєводства, де навчаюся в Інституті Політології Краківського педагогічного університету.
Вдома я неодноразово чула вирази «європейський стандарт», «європейська якість», «європейська освіта» і т.п. Тепер у мене з’явилася нагода особисто порівняти «європейське» з українським, зокрема і у сфері контролю громадян за державними коштами.
Як і в Україні, Конституція Польщі також гарантує про право громадян на інформацію про діяльність державних органів (ст. 61).
У 2001 році в Польщі було прийнято закон «Про доступ до публічної інформації». Згідно нього під публічною інформацією розуміється будь-яка інформація, що стосується публічних справ. До розпорядників інформації відносяться усі органи державної і місцевої влади, а також ті установи, які використовують кошти з бюджетів. Закон поширюється на політичні партії і профспілки.
Окрім звичайних запитів, доступ до публічної інформації може бути розширений через розміщення в доступному місці, або через інформаційні термінали (інфомати). Доступ є безкоштовним, але у випадку коли установа несе додаткові витрати, у заявника можуть вимагати плату.
Усі уряди міські, обласні, унійні, та інші державні організації, поліція, пожежники і всі, хто має доступ до грошей і розподілі бюджету мають офіційний сайт: Бюлетень Інформації Публічної. На тому сайті є багато розділів серед яких і бюджет і маєток. На цьому сайті викладається інформація про витрати коштів до найменших дрібниць: навіть які прикраси для ялинки закупили, а також кого прийняли на роботу. Є все!
У державних закупівлях діє тендерна система, але по закону із трьох тендерів місто, повят (район) або воєводство (область) мусить вибрати найдешевший. Наприклад три тендери, усі три відповідають вимогам, але ціна різниться і по закону вибирають найдешевший і ціни виставляють на сайті. Громадські організації слідкують за витратами коштів і можуть подати запит чому було витрачено саме так, а не інакше. У кожного району є свій депутат, з того округу, звідки він балотувався, і наприклад ми подаємо заявку з запитанням і він зобов’язаний на раді виголосити це питання стосовно бюджету. Або ж можна написати лист від громадськості на ім’я мера.
Закупівлі до 30 тис євро роблять таким чином: перед тим як щось купити, роблять собі регламіни (пишуть заявку з певними критеріями) і розсилають до фірм, наприклад на закупку фотоапарата, і з тих фірм, які відповідають критеріям повинні купить найдешевше, бо радні і люди і ГО пильнують цей процес, і якщо куплять там на пару тисяч дорожче, то буде купа запитань і т.п.
Формування бюджету проходить із залученням громади, але наприклад коли формують статтю витрат на громадські організації, чи місцеве самоврядування , то адміністрація зобов’язана провести суспільну консультацію. Коли наприклад стаття витрат на ремонти житлових районів, то збирають мешканців бажаючих і проводять, записують потім формують і виставляють на сайті проект-рішення і т.д.
У листопаді, коли розпочався процес формування бюджету, по місту були розклеєні плакати із закликом долучатися до цього процесу. Як мені відомо, уже відбулося кілька зустрічей.
Саме процес формування бюджету в Польщі найбільше відрізняється від українських реалій, коли після нового року збираються депутати і “ділять” графи у головному фінансовому документі міста.
Я щиро сподіваюся, що незабаром Україна запозичить найкращий досвід із Польщі, зокрема у контролі над державними коштами.
Ольга Марченко
Публікацію створено в рамках проекту «Створення і впровадження державної системи контролю за коштами «Відкритий бюджет», який впроваджується «Бюро аналізу політики» за фінансової підтримки Європейської Комісії в Україні.
