Східне партнерство – новий проект Європейського Союзу, спрямований на посилення інтеграції країн Східної Європи в ЄС. Як відомо, до імплементації СП були залучені 6 країн Східної Європи: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Молдова та Україна.
Пропозиція про посилення відносин шістьох країн Східної Європи з ЄС, як і можна було передбачити, надійшла до Європейської Ради, від західного «протектора України на шляху до інтеграції в ЄС» Польщі. Згодом до неї приєдналася Швеція, і в результаті главам зовнішньополітичних відомств держав-членів ЄС було передано спільний документ щодо концепції “Східного партнерства”. 19-20 березня 2009 року згідно Декларації Європейської ради схвалено Комунікацію Європейської Комісії «Східне партнерство». 7 травня 2009 року на установчому саміті ЄС прийнято «Спільну заяву», згідно якої «Східне партнерство» є доповненням до двосторонніх договірних відносин між ЄС та кожною з країн-партнерів.
Пропоную розглянути нижченаведені три положення із Комунікації “Східне партнерство “:
1) лібералізація візового режиму між ЄС та країнами-партнерами з можливістю започаткування безвізового діалогу з країнами-партнерами;
2) вирівнювання регіонального розвитку країн-партнерів, підтримка соціально-економічного розвитку;
3) запровадження багатостороннього політичного діалогу між ЄС та країнами-партнерами в рамках Саміту (раз на 2 роки), зустрічей на рівні міністрів закордонних справ (щорічно) та в рамках чотирьох тематичних платформ.
Проаналізуємо перший пункт. Після саміту Україна – ЄС, який відбувся 4 грудня 2009 року, міністр закордонних справ України Петро Порошенко наголосив, що більшість країн-членів ЄС почнуть видавати українцям безкоштовні візи з 2010 року. Проте на порядку денному стоїть не стільки вартість візи, як бюрократичні перешкоди ЄС. Пересічним українцям практично неможливо отримати візу, особливо в консульствах Іспанії, Італії, Франції і Німеччини. Простежується пропорційна залежність вимог до українців, які хочуть отримати візу до в’їзду в країни ЄС, від «лібералізації» візового режиму. ЄС називає процес отримання віз «лібералізованим» або говорить про можливість безвізового режиму, а українці в придачу отримують безліч вимог, і що головне – кількість цих вимог або збільшується, або вимоги змінюють свій вигляд. Останнє означає, що яку-небудь довідку в консульстві країни – члена ЄС не приймають, бо вона написана або в «застарілому на оди-два дні форматі», або відкидають будь-яку можливість виїзду закордон через «недостатні знання мови відповідної країни».
Наведу кілька прикладів – підтверджень вищенаведеного. Студенти багатьох вищих навчальних закладів України навчаються закордоном. І лише одиниці з них отримують безкоштовну Шенгенську візу. Студенти, з якими я розмовляла, не розуміли такої «нестиковки». Та й самі іноземці не вірили в платні «студентські» візи. Теорія ніяк не відповідала практиці. Як виявилося пізніше, на це було кілька причин:
1) Необізнаність (можливо, навмисна) працівників консульства щодо безкоштовних віз для студентів;
2) Групове запрошення. Як пояснили в консульстві, студентів сприймали як групу туристів, які зрештою «їдуть на відпочинок» (що цікаво, уже три роки двічі на рік ті самі туристи, за їхнім уявленням їдуть в одне й те ж саме місце – не в гори, не на море, а закордон в один і той самий університет).
3) Для сприйняття студентів як таких, що складають іспити в сусідній країні ЄС, потрібна була квитанція про оплату навчання в цій країні наперед (тобто, вони мали б заплатити по 850 у.од. ще, як з усього витікає, або влітку, коли була попередня сесія, або щоб хтось інший за них в тій країні заплатив та відіслав квитанцію).
4) Потрібно було офіційне підтвердження від деканату відповідного університету закордоном, що студенти справді навчаються у відповідному ВНЗ на відповідному курсі та факультеті.
Про вищенаведене студенти дізналися вже після чотирьох платних віз… Звинувачувати у такому непорозумінні можна обидві сторони конфлікту, проте в будь-якому разі працівники консульства не вказали чіткий перелік документів з усіма «зростаючими вимогам з 2005 року». Зробили вони це тільки після допитувань «вимогливих» студентів та, зрештою, призначення нового консула в 2010 році.
В іншому консульстві теж країни ЄС навіть передоплату за оформлення візи вимагають, і відпові
дні знання мови (телефонують до студентів і розмовляють відповідною мовою, щоб знання перевірити). І це добре, якщо з бажаючих студентів поїхати на стажування до відповідної країни ЄС візу отримує хоча б третина.
Зважаючи на таку ситуацію хочеться тільки надіятися, що положення Східного партнерства щодо візового режиму буде реалізованим. Та я впевнена, що цей процес надовго затягнеться прямо пропорційно. Адже щоб долучитися до угоди про спрощення візового режиму з Євросоюзом, Україна повинна вирішити «багаторічну проблему» демаркації кордонів та запровадити біометричні паспорти для своїх громадян. «Всі громадяни Європейського Союзу вже мають біометричні паспорти. Це є вимогою і США до громадян ЄС – мати біометричні паспорти», – повідомив 2 вересня 2009 року голова представництва Європейської комісії в Україні Жозеф Мануел Пінту Тейшейр. А тепер згадаймо січень 2010 року. Через зупинку єдиної фірми ЄДАПС, що друкує бланки для закордонних паспортів, видача їх була зупинена. Через це виникла велика черга людей, що повинні були їх отримати…
А тепер проаналізуємо проблеми реалізації визначених пунктів Східного партнерства» з боку країн ЄС. Згадаймо Угоду про малий прикордонний рух (МПР) між Польщею та Україною, яка набула чинності влітку 2009 року. Ця угода надає право українцям, які живуть в 30-кілометровій прикордонній зоні, у безвізовому режимі пересуватися по прикордонній зоні Польщі і знаходитися в межах цієї території до 60 днів кожного разу з дня перетину кордону.
Хоча Угоду було підписано ще 1 липня, українці, які проживають у прикордонній зоні, і до цього часу затримуються польськими прикордонниками. Українців не пропускають, аргументуючи це тим, що певні міста 30-кілометрової зони «не входить у прикордонну зону», хоча що ці міста внесли до реєстру міст «тридцятикілометрового режиму».
На фоні вищенаведених проблем та непорозумінь Україна запровадила безвізовий режим для громадян ЄС ще з 2005 року! Як бачимо і відчуваємо на собі, з того часу вимоги до українців, що бажають отримати візу на в’їзд до країн ЄС ставали і стають жорсткішими. На початку 2009 року українські уповноважені особи натякнули, що візи для громадян ЄС будуть поновлені, якщо не буде досягнуто жодного прогресу, але ця погроза протягом року залишилася безрезультатною.
І якщо хоча б Тейшейр (чи будь який інший представник країни ЄС) наголосив, що задля лібералізації візового режиму з ЄС Україна мусить вирішити свої економічні та соціальні питання, щоб «приборкати» нелегальну міграцію українців до країн ЄС, то ця лібералізація для нашої держави стає ще більше завуальованою, а безвізовий режим – наразі практично нереальним.
Крім того, всі наявні проблеми різного характеру дуже пов’язані між собою і потребують комплексного вирішення з боку обох сторін. Якщо взяти Україну, то це такі економічні проблеми як відсутність прийнятого бюджету – 2010, зовнішні і внутрішні борги України в обсязі 37 млрд доларів, падіння ВВП в 2009 році в порівнянні з 2008 роком на 15%. . Згідно підписаного в 2009 році договору з Росією ми отримуємо газ по 305 доларів за 1000 кубометрів, тариф за транзит газу нашою територією зріс з 1, 7 дол до 2, 7 доларів. За підрахунками керівника Центру енергетичних досліджень Константина Бородіна, Україна переплатить за газ в порівнянні з 2009 роком, близько 10 млрд доларів, а отримає від транспортування – 3 млрд доларів, в результаті – мінус 7 млрд доларів. Якщо звернути увагу на наслідок таких даних, то транзит російського газу до країн Європи та СНД в 2009 році становив 95,82 млрд куб. м, що на 19,9% (на 23,78 млрд куб. м) менше, ніж в 2008 році. І вже ці цифри дають свій відбиток на подальшу співпрацю з ЄС, Це й чітко випливає з результатів саміту Україна – ЄС 4 грудня – асоційованого членства, як і передбачалося, Україна так і не отримала.
Зрештою, ця проблема автоматично переходить до наступних положень Комунікації «Східне партнерство», а саме -відповідний соціально-економічний розвиток та політичний діалог. Останнє зазнає особливих змін, а точніше – уповільнюється. Це демонструє хоча б можливість створення газового консорціуму з Росією, як зазначає новообраний президент України.
Проблеми витікають і з боку Євросоюзу. “Східне партнерство ” перебуває в умовах обмеженості коштів, наявних для фінансування його проектів.
Декларацією від 19-20 березня 2009 р. передбачено виділення 600 млн. євро на реалізацію цілей «Східного партнерства», однак чітко не визначено джерела фінансування цих обсягів.
Таким чином, зі статті випливає, що паралельно з вигодами ЄС та України від Східного партнерства виникають проблеми як з боку України, так і ЄС при імплементації положень Східного партнерства, зокрема лібералізації візового режиму для українських громадян. Ця проблема тягне за собою багато інших – економічних, політичних, соціальних, які потребують довготривалого та комплексного врегулювання з боку обох сторін.
Альона Процюк, Центр політичних студій та аналітики
